Який потрібно мати

В душі безсмертний цвіт,

Щоб хвилювати людство

І через сотні літ.

Яким зарядом треба

Наснажити слова,

Щоб пісня і сьогодні

Звучала, як нова …

   "Живе під сонцем любові Шевченкова весна…" саме так поетично звучить тема нашого заходу.  "Життя хлопчику дала кріпачка – мати, вбита горем. Син!… Яка радість!… Хай росте великий!… А виросте … і в голові смуток погасив радість: панові ще один кріпак, ще один підневільний страждалець. За народним повір’ям, коли народжується дитина, Господь благословляє її в білий світ своєю рукою. Покладе на голову – мудра буде, на руки – майстром на всі руки, на серце – доброю". І такою дитиною, якій поклав Господь руку на серце, голову та руки, був Т. Шевченко. 

     Тарас виріс обдарованою дитиною. Доля його нагородила талантами, ще змалку купався у тих віршах невідомих поетів, що звуть їх народними піснями. Ще змалку полинув хлопець у вир пісні, яка стала пізніше життєдайною силою для власних творів. Так народжувався перший талант – талант поета. В тому кутку України, де село Кирилівка, завжди було багато між людьми малярів. Мабуть через те, що край тихий хоч малюй: в садах та зорях... Малював, бувши малим, і Шевченко: хати, церкви, дерева. Малював, наймитуючи в дяка, терпів знущання, бо жага до малярства була сильнішою за всі кривди. Там, у рідній стороні, народжувався другий талант – талант художника.

    Український народ пишається своїм пророком і генієм, співцем волі і провісником нового життя. Найкращий і найцінніший скарб доля дала йому лише по смерті – невмирущу славу й усе розквітаючу радість. Україні він віддав своє життя і мріяв бачити її і народ український вільними.