Досі не віриться,що в Україні 1932 року  – житниці всієї тодішньої радянської імперії, раптово зник хліб і люди залишилися без зернини.
Зерно, зернина, зернятко… Щоразу воно схиляє до роздумів. Хліб це життя. Ще в глибинах віків так уже склалося на Україні, що хліб у хаті – це достаток, добробут, це і відрада і впевненість у завтрашньому дні.
Споконвіку кожна українська сім’я старанно працювала на власній , землі, навіть тоді , коли її було небагато. Земля була основою життя селянської сім’ї. Виховуючи дітей, батьки прищеплювали любов до найсвятішого - до землі.
     З організацією більшовиками колгоспів все змінилося. З болем і острахом вступали селяни до колгоспів. Заодно повинні були віддати туди коней , корів, здати свої плуги, борони. Тих, хто не хотів бути колгоспником, суворо карали. Кожна осінь приносила селянам лише розчарування. Влада вимагала від колгоспників все більше хліба, молока , м’яса. Навіть те, що залишалося для посівів, змушували здавати.
Осінь 1932 року не віщувала великої біди. Врожай був не гірший ніж у попередні роки. Здали селяни державі продподаток, але раптом оголосили другий , а потім і третій. Почали їздити по селах спеціальні продзагони і забирати все до нитки…
     Як можна забути, що без стихії, без засухи, без війни – в самому центрі цивілізованої Європи, в Україні, яка незадовго перед цим була житницею континенту, небачений голод забрав у могилу мільйони людей. Ні, не забудемо! Пам’ятаймо, що зимою 1932-1933 р. помирало в Україні 17 чоловік на хвилину, 25 тис. щодня. За 10 місяців Україна втратила майже чверть свого населення. Страшна арифметика, та не вся , бо до неї треба додати розкуркулених і висланих у Сибір, розстріляних і замордованих у 1937-1939 Р.Р.
     Про штучний голодомор, як один із найжахливіших способів нищення народу свідчать спогади, зібрані в книгах про цю страшну трагедію. Учні 9 класу разом з вчителем історії Меденці О.Д. підготували та провели виховний захід, метою якого є виховати в учнів шану, повагу до жертв політичних репресій. Учні декламували вірші, які розчулювали всіх присутніх своєю жорстокістю до беззахисних людей, дітей, які втрачали здоровий глузд від голоду. Продемонстрували документальний фільм, в якому люди  розповідали проте пекло, яке відчули на собі, і дякувати Богові залишились живими. Але не забуваймо, що майже чверть  населення померла. Без минулого не має майбутнього. Пам'ятаймо це!