Ти пам'ятай, дорого, їх сліди,

По них з окіл на літописну Прип'ять

Чорнобильці у гнізда свої прийдуть,

І вернуться лелеки назавжди.

Як би хотілося повірити в ці слова.

А, може, так і буде?

      Сьогодні 26 квітня 2016 року ми вшановуємо загиблих Чорнобильської катастрофи - це найтрагічніша дата в історії нашого народу. Адже цього дня 1986 року сталася жахлива подія - вибух атомного реактора на Чорнобильській АЕС. Цей трагічний випадок старалися замовчати перед світом, але страшна радіація, яку вітер поніс на північ, стурбувала шведські, фінські та норвезькі урядові кола, які почали бити тривогу і ставити запитання Москві. Проте відповіді на них не було ще два з половиною дні. Не знали про катастрофу і люди в Україні, які вийшли в Києві на першотравневу демонстрацію, відпочивали з дітьми на природі, садили картоплю на городах.

    Пам'ять знову і знову повертається до тієї страшної дати, коли жменька пожежників під керівництвом лейтенантів внутрішньої служби Володимира Правика та Віктора Кібенка через чотири хвилини після аварії вступили в жорстокий і смертельний поєдинок з розбурханою атомною стихією. Час невпинно йде вперед. Віддаляється чорна дата Чорнобиля, про яку з болем і сльозами згадуємо нині. І хочеться, щоб більше ніколи і ніде у світі не повторилося подібне лихо.

    Ми запросили ліквідатора чорнобильської катастрофи мешканця сусіднього села - Мущинку Василя Васильовича. Який детально розповів всім присутнім про побачене та відчуте. Учнів надзвичайно зацікавила трагедія 30-ти річної давнини, яка пронизала їх болем та смутком. В учнів була змога запитати Василя Васильовича про ті речі які їм були не зрозумілі, на кожне питання ліквідатор з радістю відповів. Як діти так і вчителі були захоплені зустріччю з героєм нашого часу. Бажаєм Василю Васильовичу міцного здоров'я, та ще не раз нас порадувати своєю присутністю.